Формування мовленнєво-комунікативної компетентності учнів на уроках словесності

Для вчителя словесника основним знаряддям праці, звичайно, є мовлення, як усне,так і писемне. Це найефективніший засіб педагогічного впливу на учня,засіб передачі знань, виховання тощо.

С.Омельчук

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСВІДУ

Початок ХХІ ст. – це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Наразі піднімаються проблеми про постійне самовдосконалення і розвиток особистості, яка може керувати швидкозмінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежати від них, адже вперше в історії людства покоління ідей і речей змінюються в часі швидше, ніж покоління людей (за визначенням Е. Тоффлера).

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392), сказано, що він ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного й діяльнісного підходів.
Одним з основних напрямків реалізації компетентнісно орієнтованого навчання є формування мовленнєвої компетентності школярів, що полягає у розвитку здатності слухати, читати і розуміти текст; сприймати й відновлювати інформацію; вести діалог; переконувати й відстоювати власну точку зору; висловлювати власні думки й міркування.
Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися – одним словом, компетентної особистості.
Життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин.
Інтеграційні процеси у світі зумовлюють взаємопроникнення культур, мов різних націй. У епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього «живого» спілкування. Отже, формуванню м

НАУКОВІ, ПРАКТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ДАНОЇ ПРОБЛЕМИ

В основі сучасної дидактичної функції учителя лежить діалог, який має спонукати учнів до співпраці з наставником, активізувати їх творчо-пошукову діяльність, самоосвіту . У роботі керуюся науково-теоретичним досвідом з даної проблеми О. Бєляєва, Л. Скуратівського, Г.Шелехової, М.Пентилюк, Т.Ладижевської, Г.Михайловської, С.Омельчука.
У педагогічній діяльності опираюся на праці Д.О.Пузікова, Г.М. Несен, І.В. Родигіної, Л.В.Сохань (компетентнісний підхід до навчання), О.І.Пометун, Л.І.Пироженко (інтерактивні технології), А.С.Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»), В.В.Андрієвської, Г.О.Балла (діалогічний підхід в освіті), О.М.Пєхоти, Т.В.Гришиної (освітні технології), Ю.В.Васькова, В.Д.Шарко (педагогічні теорії, технології, досвід), В.І.Бондаря (педагогічна технологія) тощо.
У розв’язанні порушеної проблеми важливо усвідомити суть і структуру поняття комунікативної компетентності. Для цього доречно навести визначення комунікативної "компетенції", подане в словнику-довіднику з української лінгводидактики (за редакцією М. Пентилюк): "комунікативна компетенція – здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого навчання. Комунікативна компетенція складається з мовленнєвої компетенції (уміння застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями), мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання), предметної компетенції (уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу), прагматичної компетентності (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових
різновидів мовлення)" [10, с. 70]. 
Базою для формування комунікативної компетентності в шкільному курсі української мови є мовна і мовленнєва
компетентності.
Мовленнєво-комунікативна компетентність – це складова життєвої компетентності, і, за визначенням І.Г.Єрмакова та Д.О.Пузікова, «включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, знання, вміння та навички, пов’язані із застосуванням засобів комунікації, наявність умінь, пов’язаних із розумінням психологічних особливостей спілкування, здатність та готовність до реалізації навичок уникнення та розв’язання конфліктів, володіння навичками самопрезентації» .
Тому своє завдання педагога-словесника, який працює над проблемою підготовки комунікативно спроможного та життєздатного випускника школи, вбачаю у формуванні компетентнісно орієнтованої особистості.овленнєво-комунікативної компетентності особистості слід приділяти чільну увагу.